Особливості та порядок надання щорічних основних відпусток

19 Червня 2019 року о 12:42

Відпустка – це встановлена законом, колективним договором або трудовим контрактом певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, які надаються працівникові роботодавцем у календарному році з оплатою або без оплати їх із збереженням місця роботи (посади) за працівником на цей час.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначають Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки».

Отже, всім працівникам, які виконують роботу за трудовим договором,  укладеним з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм  власності, виду діяльності і галузевої належності та суб’єктами  підприємницької діяльності – фізичними особами,  надаються щорічні відпустки із збереженням на їх  період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Не мають  права  на  відпустку  громадяни,  які  працюють  за договорами підряду,  що належать до  договорів  цивільно-правового характеру.

Порядок та умови надання щорічних відпусток регулюються статтею 79 КЗпП України та статтею 10 Закону України «Про відпустки».

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення у цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Згідно зі статтею 4 Закону «Про відпустки» встановлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

– основна відпустка;

– додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

– додаткова відпустка за особливий характер праці;

– інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Тривалість відпусток визначається Законом «Про відпустки», іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи обліковується у календарних днях.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків надання відпусток ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їхнього відпочинку.

Слід зазначити, право працівника на щорічні основні та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, в установі, організації.

У разі надання працівнику зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість згідно з частиною шостою статті 10 Закону України «Про відпустки» визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, коли щорічні відпустки повної тривалості надаються за бажанням працівника до настання шестимісячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на підприємстві, зокрема:

– жінкам – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

– інвалідам;

– особам віком до 18 років;

– чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;

– особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання;

– сумісникам – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

– працівникам, які успішно навчаються у навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

– працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації;

– працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

– батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу;

– в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за їхнім бажанням надається щорічна відпустка або її частина (не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та у зворотному напрямі.

Статтею 82 КЗпП України та статтею 9 Закону України «Про відпустки» регулюються порядок обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку. Щорічна основна відпустка надається за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

  • час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка. Слід звернути увагу, що під фактичною роботою мається на увазі реальне виконання працівником своїх трудових обов’язків. Час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, але фактично не працював, не враховується;
  • час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у т. ч. час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). У даному випадку зазначається час виконання державних і громадських обов’язків (перебування військовозобов’язаних на військових зборах, виконання обов’язків депутата місцевої ради, виконання обов’язків народного засідателя тощо); період відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати; щорічних основної та додаткових відпусток; навчальної відпустки з повною чи частковою оплатою тощо зараховуються до стажу роботи, який дає право на щорічну основну відпустку;
  • час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
  • час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25,26 Закону України «Про відпустки» (відпустки без збереження заробітної плати), за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежна) – до досягнення нею шістнадцятирічного віку;
  • час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
  • час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
  • інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Існують випадки перенесення щорічної відпустки на вимогу працівника, а також за ініціативою власника, які визначені статтями 80 КЗпП та 11 Закону України «Про відпустки».

Так, щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

– тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, у разі якщо працівнику видано листок непрацездатності до початку відпустки, то її початок має бути перенесено на інший строк. Якщо непрацездатність настала у період відпустки, вона підлягає продовженню на кількість календарних днів, протягом яких працівник відповідно до листка непрацездатності хворів;

– виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

– настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

– збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Настання вказаних обставин не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. При перенесенні щорічної відпустки новий строк її надання встановлюється за погодженням між працівником і власником.

Щорічна відпустка на прохання працівника може бути поділена на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів (ст. 12 Закону України «Про відпустки»). Основна безперервна частина відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому така частина відпустки не обов’язково повинна бути першою її частиною.

Також слід зазначити, статтею 79 КЗпП України та статтею 12 Закону України «Про відпустки» передбачено, що відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише у випадках, передбачених законодавством, зокрема:

  • для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків;
  • для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства.

Спори, які виникають щодо надання відпусток, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про працю.