Конвенція ООН про права дитини

11 Вересня 2019 року о 11:14

Конвенція ООН про права дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов’язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.

Одним з перших кроків Генеральної Асамблеї ООН щодо захисту прав дітей було створення в 1946 році Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Через два роки, в 1948 році Генеральною Асамблеєю була прийнята Загальна декларація прав людини. В її положеннях і положеннях Міжнародних пактів 1966 року, що стосуються прав людини, визнається, що діти є об’єктом особливого захисту.

До 20-річчя прийняття Декларації прав дитини, ООН проголосила 1979 рік Міжнародним роком дитини. На відзначення цього був висунутий ряд правових ініціатив, в числі яких була пропозиція, зроблена в 1978 році Польщею, розглянути в Комісії з прав людини ООН проект Конвенції про права дитини. Автором первинного проекту був польський професор-міжнародник А. Лопатка. Робота над текстом проекту Конвенції велася десять років і завершилася в 1989 році, рівно через тридцять років після прийняття Декларації прав дитини.

Під час роботи над Конвенцією і після її прийняття Генеральною Асамблеєю були організовані наради, в яких брали участь організації, органи та спеціалізовані установи ООН з метою привернути увагу і поширити інформацію про Конвенцію, що має глобальне значення для здійснення прав людини — прав дітей. Конвенція прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989, 26 січня 1990 року почалося підписання Конвенції. Конвенція набула чинності 2 вересня 1990 роки після ратифікації її двадцятьма державами. На Віденській конференції з прав людини в 1993 році було прийнято рішення домогтися того, щоб до 1995 року Конвенція стала універсальною для всіх держав. У 1995 році в пункт 2 статті 43 Конвенції була внесена поправка, що набула чинності в 2002 році.

У 1996 році з ініціативи Франції, день прийняття Генеральною Асамблеєю ООН тексту Конвенції, було вирішено щорічно 20 листопада відзначати як День прав дитини.

У 2000 році були прийняті і в 2002 році набули чинності два факультативних протоколи конвенції — про участь дітей у збройних конфліктах (150 країн-учасниць на жовтень 2012 року) і про торгівлю дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (160 країн-учасниць на жовтень 2012 року). У грудні 2011 року Генеральна Асамблея ООН прийняла третій факультативний протокол, який був відкритий для підписання в 2012 році і набере чинності при досягненні числа в десять країн-учасниць. Протокол передбачає можливість розгляду Комітетом з прав дитини скарг на порушення Конвенції країнами-учасницями цього протоколу.

Але першим актом ООН, що стосуються прав дітей, стала прийнята Генеральною Асамблеєю в 1959 році Декларація прав дитини, в якій були сформульовані десять принципів, що визначають дії всіх, хто відповідає за здійснення всієї повноти прав дітей, і яка мала на меті забезпечення їм «щасливого дитинства» . Декларація проголосила, що «людство зобов’язане давати дитині найкраще, що воно має», гарантувати дітям користування всіма правами і свободами на їх благо і благо суспільства.

Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991. В 1993 в Києві створено Всеукраїнській комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією в квітні 2001 прийнято Закон про охорону дитинства.

Конвенцію про права дитини можна підрозділити на чотири групи прав:

1) Брати участь означає бути залученим до процесу прийняття рішень, свободу утворювати групи, свободу висловлювати свою думку та свободу отримувати доступ до інформації з багатьох джерел;

2) Досягти власного потенціалу означає, що для оптимального особистого розвитку мають бути виконані певні умови. До цієї групи прав включені освіта, сім’я, культура та особистість, як важливі частини нашого життя;

3) Жити добре – наше право на виживання включає всі наші основні потреби. До них відноситься їжа та захист, рівень життя і здоров’я;

4) Бути неушкодженим передбачає право молодих людей на захист від насилля, відсутності піклування, економічної експлуатації, тортур, викрадення та проституції.

Найголовніші права, які виділяє Конвенція – це: усі діти мають право на життя разом зі своїми батьками, їхнє піклування і турботу. І головне – усі діти рівні у своїх правах!

Отримати юридичну допомогу (від первинної консультації до захисту прав у судовому порядку) діти можуть через систему безоплатної правової допомоги. Адресу найближчої установи можна дізнатися за номером телефону 0800213103 (дзвінки безкоштовні).

Крім того, в Україні діє всеукраїнська «гаряча лінія» – для дітей та про права дітей. Лінію, яка за номером 116111 або 0 800 500 225, відкрили у Міжнародному жіночому правозахисному центрі «Ла Страда-Україна». Тут маленькі українці знайдуть підтримку та пораду стосовно своїх проблем, якими їм нема з ким поділитися. Батьки, вчителі та вихователі матимуть змогу оперативно отримати індивідуальну консультацію стосовно порушень прав дітей. Дзвінки на лінію – безкоштовні як із стаціонарних телефонів на всій території України, так і з мобільних усіх українських операторів.

Основні теми, з яких консультують на Національній дитячій «гарячій лінії» – насильство над дітьми та жорстоке поводження з ними у сім’ї та з боку оточення, психологічні проблеми, негаразди у стосунках з дорослими та однолітками, майнові права дітей, питання встановлення опіки, а також боулінг і безпека в Інтернеті.